Україна отримала німецькі ракетні комплекси Mars II: у чому ефективність цього озброєння

Україна отримала від Німеччини новий пакет військової допомоги, до якого увійшли реактивні системи залпового вогню Mars II. І, очевидно, вони стануть чудовим поповненням української армії MLRS.

Що відомо про озброєння та його ефективність – розповідає “Обозреватель”.

Чим відрізняються Mars II від інших систем?

Ракетні системи залпового вогню Mars II – це копія M270, які Україні вже передала Британія, та “старший брат” американських M142 HIMARS. Від останнього німецька установка відрізняється методом пересування і кількістю ракет – Mars використовує гусеничне шасі, а у HIMARS пусковий контейнер встановлений на шестиколісній вантажівці.

Завдяки цьому німецька РСЗВ може нести більше боєприпасів – два контейнери з шести ракет (всього 12). Водночас HIMARS, хоч і несе тільки один контейнер, має кращу маневреність – їде звичайною дорогою, виїжджає на позицію, випускає ракети і тікає зі швидкістю 80 км/год. Тобто накрити його у відповідь дуже важко.

На що здатний Mars II?

І M270, і HIMARS, і Mars були створені для ударів по цілях далеко в тилу ворога. Їх використовують, щоб знищувати критично важливі вузли комунікацій, командні центри, аеродроми та важливу логістику.

Установки можуть використовувати різні типи боєприпасів: некеровані ракети з касетними боєприпасами, мінами або “розумними бомбами”; керовані кластерні боєприпаси; керовані ракети малої та середньої дальності; балістичну ракету середньої дальності. Що важливо, в HIMARS може бути встановлений будь-який пакет боєприпасу, що підходить для Mars II. І навпаки.

РСЗВ можуть використовуватися для ураження противника на порівняно близькій відстані та працюють за аналогією з “Градами” та “Смерчами”. Якщо ж потрібно точково вдарити на віддаленішій дистанції, Mars II відпрацьовує як оперативно-тактична ракетна зброя, за характеристиками навіть потужніша, ніж установка типу “Точка-У”.

Головна перевага всіх цих РСЗВ – система дає можливість запускати оперативно-тактичні балістичні ракети ATACMS. Залежно від модифікацій радіус дії становить від 140 до 300 км.

Управління вогнем здійснюється за допомогою універсальної системи – вона виконує функції зв’язку та координації, здійснюючи прийом даних від спостережних засобів та зв’язок зі штабом через перешкодостійкий цифровий зв’язок Link-16. Багато варіантів готових вогневих рішень і цілей, що відстежуються, може зберігатися в пам’яті комп’ютера, щоб звести до мінімуму час реакції. Усі функції управління HIMARS і MLRS повністю автоматизовані: тобто установкою може керувати лише один оператор.

Характеристики Mars II:

– максимальна швидкість по шосе: 64 км/год;

– максимальна швидкість по пересіченій місцевості: 48 км/год;

– запас ходу: 480 км;

– вага: 26,6 т;

– кількість ракет, що випускаються за один раз: 12 за 60 секунд.

У чому особливості українських РСЗВ?

Справа в тому, що Росія не має систем, які здатні перехопити ракету HIMARS, MLRS або Mars II. З цим не справляється навіть розрекламований зенітний ракетний комплекс С-400, призначений для знищення всіх сучасних і перспективних засобів повітряно-космічного нападу.

“Знищення такої ракети – надскладне завдання навіть для спеціалізованої системи ПРО. Для цього потрібен повноцінний кінетичний перехоплювач – він дозволяє збити ракету не уламками, а завдяки балістичним швидкостям. Тобто коли в ракету потрапляє снаряд і розриває її завдяки величезній швидкості та енергії. Зараз такі технології є тільки у США – комплекс THAAD”, – зазначає головний редактор Defense Express Олег Катков.

Після перших ударів у тилу окупанти почали накидати всі системи для захисту складів з боєприпасами. Але в результаті жодна з них не спрацювала. Між “паперовими” можливостями російської ППО та реальністю – величезна різниця. Кремль може писати, що їхнім комплексам немає аналогів, але на практиці ми отримуємо протилежну ситуацію.

Крім того, снаряди HIMARS і Mars II орієнтуються по GPS і завдають удару точно в ціль – це дозволяє уникнути жертв серед мирного населення. Це відрізняє їх від російських “Смерчів”, “Градів” та “Ураганів”, які б’ють по майданчиках.

А ще системи, на відміну від російських РСЗВ, не потребують жодної пуско-зарядної установки. Вони просто під’їжджають до місця та починають працювати.

Що ще отримала Україна?

Крім Mars II, Бундестаг передав Києву самохідну установку Panzerhaubitze 2000. Вона виконана у стандартному для НАТО калібрі 155 мм і використовує довгий ствол завдовжки 55 калібрів. Таке поєднання зараз визнано найбільш вдалим і в середньому дає дальність пострілу звичайним снарядом близько 30 км.

Новини, аналітика, ексклюзив – у нашому Телеграм-каналі! Приєднуйтесь! https://t.me/informagenstvopica

Але у PzH 2000 результати навіть кращі. Звичайний снаряд, випущений із цієї німецької САУ, долає від 30 до 36 км. При використанні спеціальних боєприпасів показник стає ще вищим – 40-47 км для снарядів з покращеною балістикою. А за стрільби активно-реактивним снарядом – 67 км.

PzH 2000

Постріл на 67 км був зроблений у 2019 році і залишається рекордним для стволів 155 мм/55 калібрів. Для порівняння, нова серія російських САУ “Мста-С” здатна стріляти звичайним снарядом до 25 км, активно-реактивними – до 30 км.

Також у PzH 2000 все відмінно зі швидкістю стрільби – 10-12 пострілів за хвилину. Це досягається за рахунок того, що снаряд подається і посилається автоматично, а заряджаючий вручну досилає заряд.

Такі швидкість і дальність стрільби дають змогу виконувати артилерійський прийом під назвою MRSI – коли одна гармата робить серію пострілів так, щоб усі снаряди прилетіли до однієї цілі одночасно. Це досягається тим, що кожен снаряд випускається різними траєкторіями і з різною швидкістю.

PzH 2000 має гусеничний хід. Це забезпечує високу прохідність на полі бою, але знижує оперативну мобільність проти колісного шасі.

Більше ексклюзивних новин читайте за посиланням: