Після масованого ракетного обстрілу рашистів 23 листопада 2022 року, та після пережитого блек-ауту в публічному просторі “виринула” дисертація майора ВПС США Томаса Гріффіта “Стратегічні удари по національним системам енергопостачання”, захищена в 1994 році.
У висновках до цієї праці було, що удари по енергетиці противника до перемоги у війні не ведуть. Тому в нас і стали так активно посилатись на цю працю – Кремль все рівно свого не доб’ється, Україна не піде на перемовини з рашистами і переможе. Але тут варто було прочитати не тільки висновки до цього дослідження, але й основну частину. Там описаний багатий фактаж на прикладах Другої світової та Корейської воєн, війни у В’єтнамі та операції “Буря в пустелі”, який показує – справді, орки свого не доб’ються, але їх кампанія ударів по інфраструктурі може виявитись значно виснажливішою, аніж ми можемо зараз собі уявити.
Наприклад, як переказує майор Гріффіт в своїй дисертації, у планувальників ВПС США було, скажімо так, занадто багато даних про особливості роботи енергосистеми нацистської Німеччини. Тому були як і ті, що виступали “за” цілеспрямовані удари по енергетиці, так ті, шо були “проти”, і друга точка зору перемога.
Тому стратегічна авіація ВПС США під час ударів по Третьому Рейху била в першу чергу по об’єктам військової промисловості, удари по електростанціям носили спорадичний характер. У випадку з Японією американським планувальникам одразу було ясно, що бити по енергосистемі сенсу нема, через її децентралізований характер. Основою енергетики виступали декілька сотень малих ГЕС, на теплоелектростанції припадало лише 17% влітку та 30% генерації взимку.
Ну а наскільки суперечливими були дані по німецькій енергетиці в американців, показують такі приклади. Спочатку планувальники ВПС США в 1941 році були впевнені, що якщо ударити по 50 електростанціям, то це “просадить” генерацію на 40%. Наприкінці 1942 року план був обмеженіший – ударити по 29 електростанціям в Рурсько-Рейнському промисловому басейні, щоб на 34% скоротити виплавку чавуну в регіоні. Ну а постфактум виявилось, що до березня 1945 року Німеччина вільно перекривала дефіцит електрики за рахунок поставок зі Швейцарії. Хоча Альберт Шпеєр та інші полонені німці переконували американськи військових – якби цілеспрямовано бомбили німецькі електростанції, то Гітлер програв би війну на 2 роки раніше.
Але тут Гріффіт чесно попереджує, що навіть спорадичні удари по електростанціям призводили до стабільних перебоїв у роботі водогонів та каналізації. Ну а порядок цифр був таким: генерація в Німеччині – 80 млрд квт-год на рік, в Японії – лише 36 млрд квт-год на рік, в обидвох країнах на промисловість йшло аж 90% споживання електрики, на населення – лише 10%.
Під час Корейської війни ВПС США провело лише одну, але дуже ефективну кампанію ударів по електроенергетиці Північної Кореї. На той момент КНДР мала 6 великих ГЕС, які давали 90% всієї генерації. Ось ці шість гідроелектростанцій американські бомбардувальники змогли “винести” лише за 4 дні червня 1952 року. Але далі довелось зупинитись, бо запротестувала союзна Велика Британія, де тоді в уряді сиділи лейбористи.
І це був насправді перший приклад, що удари по електроенергетиці до перемоги у війні не ведуть. Бо навіть якщо лише 4 днів вистачило, щоб занурити Північну Корею в блек-аут на 2 тижні, це все рівно не зупинило її військову промисловість, “смєкалісті” корейці просто збільшили частку ручної праці.
Під час війни у В’єтнамі ВПС США провели дві цілеспрямовані кампанії ударів по енергетиці Північного В’єтнаму. Перша відбулась під час операції Rolling Thunder у 1967 році. Протягом 4 місяців, тобто лютого-травня 1967 року, американці змогли знищити 14 із 22 великих електростанцій В’єтнаму, але це до блек-ауту не призвело. Жителі В’єтнаму тоді не споживали багато електрики, Китай та СРСР як найближчі союзники оперативно дали допомоги на $1,6 мільярдів за тодішнім курсом, зокрема поставили аж 2 тисячі великих дизельних генераторів, а самі в’єтнамці оперативно збудували 5 підземних електростанцій на електрогенераторах.
Наступна – у грудні 1972 року, під час операції Linebacker I, за два тижні ударів американці тоді змогли знищити одразу 90% енергетики В’єтнаму. Але от нюанс – і тоді блек-ауту досягти не вдалось, але от протягом 2 тижнів ударів американці втратили мінімум 15 бомбардувальників B-52 від вогню ЗРК С-75.
Досвід операції “Буря в пустелі” Гріффіт взагалі узагальнив за принципом “а Баба Яга – проти!”. Спочатку він навів офіційні дані, що всього лише за 215 вильотів протягом січня-лютого 1991 року американська авіація змогла знищити 75% об’єктів електроенергетики Іраку. А потім сам і поставив такі під сумнів, опираючись на такий емпіричний критерій – “коли я тоді був у полоні, в тюрмі завжди було світло, а спецслужбісти Іраку не відчували побутових незгод”.
Далі варто поставити такий акцент. Гріффіт наводить приклади, де переважно використовувалась тактика саме “килимових бомбардувань”, із заходом літаків у зону ППО. І при цьому він не наводив співвідношення, наскільки важкі можуть бути втрати в атакуючої сторони, що намагається “винести” електроенергетику ворога.
Все вищеописане вказує, що Кремль насправді нічого не доб’ється в плані цілей війни, обстрілюючи нашу енергетичну інфраструктуру. Але потрібно морально бути готовими до того, що такі удари будуть виснажливішими, ніж ми думаємо зараз.
Defense express
