Повномасштабна війна, яку росія розв’язала в Україні 24-го лютого, принесла на наші землі не лише смерть невинних людей, руйнування інфраструктури та еміграцію мільйонів українців за кордон. У найкращих традиціях срср, москва націлилась і на наші врожаї – частину зерна вона краде, а те, що вивезти не може, банально нищить. Так, українські фермери на сході й півдні України зіштовхнулись із крадіжками їхньої техніки, умисним ударам бомб по засіяних полях і навіть складах, де зберігаються сотні тонн зібраного врожаю.
Ця ситуація вже позначилась на всьому світі, оскільки багато держав на різних континентах залежать від купівлі української пшениці. Тепер їм дійсно загрожує голод. Що стосується України, то голод нам не страшний, оскільки ми маємо достатньо запасів, аби прогодувати себе. Проте є інша проблема – сільськогосподарська продукція завжди складала величезний відсоток загального експорту України, а отже і заробітку держави. І у той час, коли, здавалось би, всі намагання нашої влади мали б бути спрямовані на якомога більший експорт зерна, Укрзалізниця транспортує до Європи все більше залізної руди, яка є суттєво дешевшою.
Український політик, власник ТОВ «Ековіста», що займається вирощуванням овочів, зерняткових і кісточкових фруктів, ягід і плодових дерев, та заступник голови політичної партії «Сила і Честь» Олександр Мирний навіть записав відео, в якому висловив багато претензій до уряду та пояснив серйозні загрози, з якими може зіштовхнутись Україна, якщо влада не змінить своєї тактики.
Тож про врожай, загрози, економіку та як діяти в цій ситуації, журналісту ІА «ПІКА» розповів сам Олександр Мирний.
- Якого урожаю нам слід чекати наступного року?
Точні прогнози наразі давати складно, оскільки ще далеко не вся Україна зібрала свій урожай. Проте цифри зі сходу та півдня нашої держави, де поля обробляють раніше, вже є і вони невтішні. Там урожайність приблизно удвічі нижча майже по всіх культурах. Якщо Одещина минулого року збирала до 40 центнерів з одного гектара поля, то сьогодні цей показник «завис» на рівні 21-23 центнери, а горох – взагалі 12-13 центнерів. Крім того, мої друзі, які вже почали жнивувати, постійно жаліються, що врожай катастрофічно низький. Захід буде мати кращу картину, але якщо брати до уваги всю Україну, то наш урожай суттєво зменшиться.
- Як така ситуація вплине на ціни цих продуктів для середнього українця?
Справа у тому, що вартість аграрної продукції майже не впливає на ціни продуктів у результаті. Натомість впливають апетити посередників та витрати переробників. Вони рахують свою економіку та логістику, а первинна складова займає доволі малу частину.
У своєму відео ви зазначили, що українські аграрії зовсім не матимуть обігових коштів. Що це і чому так?
Аграрії в Україні суттєво збідніють
Обігові кошти – це гроші, з якими працюють підприємства. Тобто, немає грошей – немає роботи. Ці кошти акумулюються в аграріїв напряму з тих урожаїв, які вони збирають. Тому через нижчий врожай ці заробітки також будуть нижчими.
Але тут є ще один фактор – держава, яка закуповуватиме таку продукцію за вдвічі, а може й втричі меншими цінами, ніж минулого року. Додайте до цього засоби захисту та догляду за рослинами і пальне, яке також піднялось у ціні. Тобто, ми маємо суму факторів, які впливають на те, що аграрії в Україні суттєво збідніють.
- Ви також згадували Укрзалізницю, яка вивозить на продаж іншу продукцію, ігноруючи аграрні продукти. У чому справа і як це позначається на Україні?
Тонна руди коштує 130 доларів США, а зерна – 400. Проте сьогодні чомусь за кордон вивозиться лише приблизно 700 000 тонн зерна і 1,5 млн тонн руди
Абсолютно правильно, бо цілими партіями ми веземо за кордон залізну руду, а не зерно. А тепер трішки математики: на світових ринках тонна руди коштує 130 доларів США, а ціна такої ж тонни зерна починається від 400 доларів. Якщо взяти вагон на 60 тонн, то з руди держава заробляє 7 800 доларів, а вагон зерна нам принесе 24 тисячі доларів. Проте сьогодні чомусь за кордон вивозиться лише приблизно 700 000 тонн зерна і 1,5 млн тонн руди. Різниця є? Звісно, що так. І я підкреслюю: мова йде про заробіток нашої країни.
По-друге, кількість таких вагонів обмежена, бо ми не можемо дочепити їх, скільки нам завгодно. Є пропускна спроможність колії, станцій, пунктів переходу тощо. Тобто, Україна може вивозити або одне, або друге. Тому я вважаю, що тут мали б бути якісь інтереси держави, а вона, я думаю, зацікавлена у валютних надходженнях до нашої скарбниці.
- Що треба, щоб ми продавали більше зерна за кордон?
Всі наші уряди будували економіку, орієнтовану на експорт, але при цьому не звертали увагу на логістику і на те, що вона може бути «перерізана» одним помахом «маленького складного ножа» нашого ворога
Та тут все максимально просто: треба розблокувати порти Чорноморського басейну і активніше працювати із нашими сусідами. Зрозуміло, що ніхто у Європі не був готовий до того, що мільйони тонн різної продукції (зерно, руда тощо) підуть залізницею чи взагалі автомобільними дорогами через західний кордон. Тому держава повинна розуміти, що безпека перевезень і диверсифікація перевезень є найпершим пріоритетом сьогодні. Всі наші уряди будували економіку, орієнтовану на експорт, але при цьому не звертали увагу на логістику і на те, що вона може бути «перерізана» одним помахом «маленького складного ножа» нашого ворога.
А що стосується Укрзалізниці, то тут треба хоча б створити паритет між усіма продуктами, які ми продаємо. Я розумію, що в нас є металургія та сільське господарство, це нормально. Але тут необхідно навести якийсь лад і або зрівняти усі продукти, або дати більшість тому ж зерну, яке приносить набагато більші продукти.
- Чим нам загрожує така ситуація, якщо вона не зміниться?
Держава і її суспільство завжди мають пам’ятати, що у будь-якій війні завжди є дві складові: фронт і тил. Вони повністю взаємопов’язані та якщо «просяде» одна з них, то це негативно вплине і на іншу. Відповідно якщо ми не будемо виправляти ситуацію там, де ми можемо, то це матиме вкрай негативні наслідки. Наприклад, та ж залізниця – владі під силу таке виправити.
Сільське господарство – це не лише галузь, яка значною мірою формує бюджет, а й маса робочих місць. Всі ці працівники заробляють, платять податки, витрачають свої гроші в магазинах тощо. І якщо позбавити їх роботи, то на плечі держави впаде важкий тягар утримання таких громадян. А ще врахуйте, що сільське господарство пов’язане із багатьма іншими галузями, які співпрацюють із ним або користуються його продукцією. Тому це позначиться на всіх і, умовно кажучи, в супермаркеті буде не 10 людей на касі, а лише 5. Тобто, роботу втратить 50% персоналу, бо знизились обсяги продажів та купівельна спроможність громадян.
Крім того, є ще й така річ як продовольча безпека держави. І сьогодні ми маємо величезну загрозу того, що наступного сезону ми матимемо величезні проблеми із сільським господарством та моментом його відтворення. Тобто, такі господарства мають цикл, який складає один рік і якщо ми дамо йому впасти, то потім буде дуже важко його відновити і це триватиме роками. Наприклад, якщо держава не вкладатиме в сільське господарство, підприємці закриють свої ферми і виріжуть всю худобу, то вона на наступний рік сама по собі не відновиться. Натомість такий бізнесмен буде вимушений майже все починати з початку. Якщо аграрії змінять структуру посівів, то наступного року може не бути пшениці. Тоді держава буде або забороняти її експорт і ми будемо їсти ті залишки, які є, або її будуть завозити з-за кордону. Перший варіант доб’є підприємців, які точно не захочуть вирощувати цю культуру лише для внутрішнього ринку, а другий варіант – так колись робив срср, який міняв зерно на нафту. А ми будемо завозити зернові як гуманітарну допомогу.
Нам усім зараз важко і всі розуміють, що триває війна. Але навіть для того, щоб нагодувати свою армію, ми маємо мати, чим це зробити. Аграрії допомагають війську як тільки можуть – і продукцією, і навіть технікою – але держава повинна так само допомагати і їм. Не треба їх підштовхувати у цю прірву.
- Як влада може вирішити всі ці проблеми?
Український бізнес, навіть великий і потужний, вже тікає з України, бо він не бачить тут для себе перспектив
По-перше, я бачу абсолютно необґрунтоване підняття тарифів на перевезення продукції Укрзалізницею. Вийшло так, що монополіст просто сказав, що у нього впали прибутки і тому він підняв тарифи на 70% для компенсації цього. Але, наприклад, аграрій чи металург так сказати не може, бо ніхто не купить його продукцію на світовому ринку, де завжди є конкуренція. І це ненормально, коли монополіст просто зловживає своїм правом. А це досить легко проконтролювати.
По-друге, під час будь-якої кризи – а війна це теж криза – цивілізовані країни знижують як податковий, так і регуляторний тиск. Це робиться для того, щоб бізнес у цих екстремальних умовах міг хоча б вижити і взяти на себе хоч якесь соціальне навантаження: збереження робочих місць, виплату зарплати і таке інше. А в нас держава навпаки підвищила податки, щоб закрити якісь свої питання.
Взагалі, наша проблема полягає у тому, що Україна – це держава чиновників та складного бюрократичного апарату. У нас не йдеться про свободу підприємництва, сприяння бізнесу та надання можливості людям розвивати свою справу. Натомість ми при корені «зрізаємо» бізнес, який залежить від чиновників, а ті постійно змінюють правила гри. Ніякі інвестиції в цю країну не зайдуть, якщо закони оподаткування будуть змінювати тричі на рік. Так ти не можеш прорахувати ні своїх ризиків, ні доходів. Той факт, що навіть Рінат Ахметов заявив, що буде займатись металургійним бізнесом в Болгарії або Італії, свідчить багато про що. Український бізнес, навіть великий і потужний, вже тікає з України, бо він не бачить тут для себе перспектив. І аграрії зараз намагаються втримати свою справу «на плаву», а їм «допомагають» такими рішеннями, як ситуація з Укрзалізницею. Тому владі треба просто менше контролювати бізнес та сприяти його розвитку, а для цього не треба казна-що.
