Природний газ – це ресурс, без якого неможливо уявити сильну економіку сучасної держави. Надра України багаті на поклади цього палива, тому зовсім не дивно, що контроль видобутку, транспортування і продажу газу – це свого роду «Клондайк» для наших олігархів. Ба більше, багато із них стали заможними саме завдяки оборудкам навколо «голубого палива». Поклавши руку до «газової кишені» українців, свої статки примножували такі фігури як Рінат Ахметов, Ігор Коломойський, Едуард Ставицький, Дмитро Фірташ і багато-багато інших. Проте, по всій Україні є ще й така собі олігархічна дрібнота, яка також дуже не проти долучитись до цього списку. Вона дала це зрозуміти одразу, як тільки децентралізація в українській політиці торкнулась газорозподільних систем, котрі наразі належать державі, але можуть бути передані у власність громад на місцях. Тобто, якщо вони дійсно належатимуть громаді, то вона з цього й зароблятиме, але ми ж чудово розуміємо, як воно буде насправді…
Як відомо, папір витримає все, але суспільство – навряд чи. Наприкінці минулого року, 14 грудня, у Львові представники політичної партії «Сила І Честь», Громадської ради при ЛОДА, ГО «Нацкорпус», ГО «Правий Сектор» та небайдужі львів’яни провели акцію під стінами «Львівгазу», звинувативши підприємство у тому, що воно не реагує на скарги споживачів. За словами учасників заходу, львів’яни вже переконалися у халатності та шахрайстві з боку «Львівгазу», тому вимагали передати підприємство у державну власність. Голова Громадської ради при ЛОДА Андрій Болюбаш розповів, якою є ситуація сьогодні, та звинуватив «Львівгаз» в ігноруванні попереджень та закликів до діалогу.
«Ми давно звертались до «Львівгазу» із застереженнями, що зима – «на носі», а людям буде нічим оплачувати послуги компанії. Зима настала, а платіжки втричі перевищують пенсії деяких громадян. Газові стояки відключають, обіцяючи, що це робиться на лічені години, а насправді це триває протягом кількох днів, натомість в будинках мерзнуть діти. Це абсурд!», – розповів він.
«Окрім того, представники «Львівгазу» просили «Нацкорпус», «Правий сектор» та Громадську раду при ЛОДА про зустріч без журналістів та камер. Вони хотіли уникнути пікетів та акцій, але ми заявляємо, що такого не буде! Наша мета – покращити вашу роботу! Ми з липня просимо, щоб ви пішли на діалог, проте нас ігнорують. Тепер до вас будемо ходити ми і проводитимемо такі ж акції», – додав Болюбаш.
Тобто, період «перших дзвіночків» завершився і народ перейшов до рішучих дій. Саме через подібні настрої в суспільстві місцеві олігархи відразу ж захотіли привласнити газорозподільні системи, прикриваючись їхньою передачею у власність громад. Наприклад, у Львівській області ці ініціативи очолив одіозний «цигарковий король», депутат-порошенківець ЛОР Григорій Козловський. Народ, звісно ж, проти такого, але давайте розглянемо все за порядком.
Якою є ситуація на Львівщині
Львівська облрада під час сесії вирішила ініціювати звернення до Кабінету міністрів України із проханням дозволити передати усі газорозподільні системи у власність новоутворених громад. Представив цю ініціативу тодішній заступник голови депутатської комісії з питань інженерного господарства, депутат від фракції УГП (яку він зрадив, спокусившись грошима Козловського) Тарас Чолій. Що цікаво, фракція «Слуга народу» також підтримала таке рішення. Чи то відбулось примирення старих «ворогів», чи на це є інші причини – наразі невідомо, проте в «орбіті» Козловського давно «циркулюють» представники різних фейкових політпроектів.
Григорій Козловський (зліва) та Юрій Хлолод (справа), Заступник голови Львівської обласної ради та член партії «Слуга народу» на домашньому матчі ФК «Рух», який також належить Григорію Козловському. 11.12.2020
Тарас Чолій (позначено) на тому ж домашньому матчі ФК «Рух» у Прем’єрлізі проти СК «Дніпро-1». 11.12.2020
Проте під час виступу в обласній раді Тарас Чолій не представив жодних економічних розрахунків та не дав аргументованих відповідей на ряд запитань від депутатів.
«Мета є такою, щоб газорозподільні системи, якими сьогодні користуються такі монополісти як «Львівгаз» та «Львівгаззбут», були передані у спільну власність територіальних громад Львівської області після прийняття Кабміном відповідних нормативних актів», – це фактично все, на що спромігся депутат-перебіжчик.
(Відео: ТРК «Перший Західний»)
Наразі газорозподільними системами володіє держава, а управління здійснює Міністерство енергетики. Самі мережі обслуговують комунальні підприємства облгазів – вони їх експлуатують, ремонтують і отримують за це відповідну плату. Якщо ж усі газорозподільні системи передадуть громадам, то вони самі зможуть укладати договори з різними компаніями, у тому числі й приватними, які будуть обслуговувати ці мережі.
З одного боку це нібито перевага: договір укладатиме громада, яка зможе диктувати власні умови ціноутворення та управління, що має знизити тиск на гаманці українців. Проте з іншого боку є чимала кількість негативних моментів та відвертих ризиків. Наприклад, місцеві олігархи можуть просто монополізувати ринок газу в регіонах і диктувати власні умови на тому чи іншому рівні. Наприклад, у Львівській обласній раді це питання активно лобіюють депутати від партії «Європейська Солідарність», до якої входить чимало місцевих «грошових мішків».. До того ж, в Україні досі фактично не працює антимонопольне законодавство.
Позиція Львівської обласної ради
Львівська облрада проголосувала за те, щоб звернутись до Кабміну із проханням про передачу газорозподільних систем у власність територіальних громад Львівщини. Таким чином, у разі згоди уряду, всі газорозподільні мережі та системи, які перебувають у користуванні «Львівгазу», будуть передані в комунальну власність та під контроль громад. «Депутати планують попросити Кабінет Міністрів України та Міністерство енергетики ухвалити рішення про передачу газорозподільних систем з державної власності у спільну власність територіальних громад області. Відповідне погодження скерують й до Фонду Державного майна України», – йдеться у рішенні, яке було ухвалене 16 лютого 2021-го року. Приводом такої ініціативи нібито стало невдоволення споживачів високою ціною синього палива.
Так, депутати зобов’язали профільний департамент ЛОДА провести необхідну інвентаризацію. Було доручено створити списки усіх газорозподільних систем у розрізі територіальних громад області та подати їх до Управління майном ЛОР. Після цього депутати львівської облради звернуться до Кабміну з проханням передати газові мережі у комунальну власність громад Львівської області.
Тому мешканці Львівщини опинився між двох вогнів: з одного боку всеукраїнські олігархи, які мають монополію на ринку газу, а з іншого – місцеві князьки, які хочуть отримати таку монополію на місцях.
То хто фактично буде контролювати «трубу», як на цьому можна «заробляти» і як себе проявить місцевий олігархат, зокрема і на Львівщині?
Про це журналісту ІА «Піка» розповіли доктор економічних наук Йосиф Ситник, експерт з економіки Борис Кушнірук та ексміністр економіки України Володимир Лановий.
Отже, хто фактично буде контролювати газ у регіонах і чи є ризик монополізації цього ринку на місцях?
Йосиф Ситник:
Якщо ми говоримо про те рішення, яке було прийняте Львівською обласною радою, то тут йдеться про те, щоб Управління спільної власності разом із АТ «Львівгаз» і ТОВ «Львівгаз» напрацювало список газорозподільних систем, які мають бути передані в експлуатацію на баланс територіальних громад. Мова йде про підвідні та вуличні газопроводи і споруди на них, які зараз належать до державної власності України. З іншого боку, рішення передбачає запропонувати Кабінету міністрів передати такі газорозподільні системи із державної власності у спільну власність громад. Фонд майна, у свою чергу, має цю передачу погодити і передати Раді акти інвентаризації, починаючи із 1990-го року. Тоді може бути створене обласне комунальне підприємство, яке буде розпоряджатись цими системами, або ж на конкурентних засадах здавати їх в оренду тому, хто запропонує найадекватніше обслуговування газорозподільчих систем і найсприятливішу ціну для споживача.
Тому «що буде далі» залежатиме від того, хто буде обслуговувати мережі. Якщо все буде здійснено, як і планується і газорозподільні системи підуть на баланс ОТГ чи Облради, то вона буде вирішувати, кому віддати правління. Сьогодні є десятки приватних фірм, які готові постачати газ і продавати його.
А щодо монопольності, то «Львівгаззбут» і так є монополістом. Після переходу мереж у власність громад вони можуть піти до того самого монополіста, або до якогось іншого. Але у такому випадку ми зможемо визначити, хто за тими компаніями стоїть, хто власник, яка у нього історія бізнесового «портфоліо» і так далі. Наразі це доволі абстрактна інформація. Я не заперечую, що це можуть бути львівські олігархи чи депутати обласної ради.
Борис Кушнірук:
Це завжди природна монополія, оскільки прокладаючи мережі, ви, умовно кажучи, не обійдетесь 2-ма чи 3-ма дротами. Природна монополія, незалежно від того, в комунальній, державній чи приватній власності вона знаходиться, завжди залишається монополією. Тому завжди є питання, у якій мірі держава контролює діяльність цього монополіста. Тобто, якщо держава не має механізмів якісного контролю за природнім монополістом, то від того, чия це буде власність, залежить те, хто буде на цьому наживатись. Якщо це буде комунальна власність, наживатимуться місцеві чиновники. Але при цьому зловживання монопольним становищем не зникне. Крім того, потрібно розуміти, що цей вид діяльності має мати певний рівень прибутковості для забезпечення постійної реновації свого господарства. Якщо ним просто користуватись і при цьому не вкладати у ремонти, реконструкцію та оновлення, то в такому випадку вся структура буде деградувати. А коли йдеться про газорозподільні мережі, то тут взагалі є ризик, що газ буде банально вибухати. Пригадайте, як у Дніпрі через вибух газу було зруйновано цілий багатоквартирний будинок.
Якщо ці мережі будуть знаходитись у власності приватної компанії, то просто так їх відібрати назад не можна. Якщо ж мережі перебувають у користуванні, то при коректному юридичному оформленні їх можна забрати і створити комунальну власність. Але при цьому ми маємо розуміти, у якій мірі ця модель, яка забезпечує людей газом, є ефективною. Я взагалі прихильник того, що нам необхідно забирати газ із багатоквартирних будинків, оскільки затрати на їхнє обслуговування є дуже великими. Наприклад, щоб надати підприємству таку ж кількість газу, як багатоквартирному будинку, треба набагато менше затрат. Також дешевшим є утримування цих мереж для підприємств. Тому, по-перше, технологічно дуже дорого надавати газ у будинки, де його використовують лише для приготування їжі та нагрівання води, а потім ми «плачемо», що газ дорогий. І, по-друге, це небезпечно, бо він вибухає, а це, у свою чергу, загроза для великої кількості людей.
Володимир Лановий:
Нам завжди здається, що ми самі будемо краще всім керувати. Справа у тому, що договори між компанією, яка обслуговує і споживачами мають бути правильними і представляли інтереси людей. Я думаю, буде так: деякі громади візьмуть над цим контроль, а потім шукатимуть підприємство, яке буде надавати послуги газопостачання. Єдиний позитив тут полягає у тому, що вони зможуть самостійно укладати ці договори і ставити умови або й вимоги постачальнику.
Монополії завжди будуть. Шкідливою і небезпечною є не сама монополізація, а зловживання нею. Нав’язування умов, самочинна зміна тарифів, погіршення якості палива чи послуг, які надаються – от такі зловживання мають каратися, причому суворо. Цим мають займатись антимонопольні судові органи.
Кому це може бути вигідно? Яку роль у цьому питання відіграють місцеві олігархи?
Йосиф Ситник:
Вже розпочалась кулуарна конкуренція за те, хто буде «доїти цю корову»
Зрозуміло, що є зацікавлені сторони, які розуміють, що сьогодні ТОВ «Львівгаз збут» є монополістом при розподілі газу і він контролює всю цю ситуацію у Львівській області. Тому, швидше за все, хтось має міркування, що таких розподілювачів у області може бути декілька. Їх можна створити за районним адміністративним поділом, а можуть бути і дрібніші, які стосуватимуться окремих громад. Проте управлінські витрати будуть дуже великими при такому розподілі. Як на мене, це буде передання майна, яке є у спільній власності, певним новим компаніям. Це може бути навіть той же «Львівгаз збут», але він буде не самостійно приймати рішення, а контролюватиметься нібито громадою.
А що стосується вигоди, то у цьому можуть бути зацікавлені інші приватні фірми (товариства з обмеженою відповідальністю), які захочуть взяти в оперативне управління ту саму мережу і таким чином витіснити з цього ринку ТОВ «Львівгаз збут». Така ситуація буде вигідна для якоїсь нової компанії Львівщини. Наразі ми можемо тільки уявляти, хто за ними буде стояти, які будуть власники і які місцеві олігархи. Проте я думаю, що останні вже мають намір взяти у своє управління це питання і заробляти на послугах постачання, як це зараз робить «Львівгаз збут». Тобто, вже розпочалась конкуренція за те, хто буде «доїти цю корову». Скажу, що кулуарні ігрища вже тривають і деякі кола лобістів вже мають модель, за якою вони хочуть перехопити це питання у «Львівгаз збуту» під якимось «соусом». Вони хочуть отримати ці мережі, аби на них заробляти. Проте поки що ці розмови не є публічними.
Борис Кушнірук:
На цьому може наживатись як місцевий олігархат, так і можновладці. Чиновники можуть просто поставити «свою» людину директором підприємства і з цього матимуть свій відсоток. От що відбулось у Києві? ДТЕК був власником теплових мереж, хоча я закликав провести тендер і віддати все іншій фірмі у користування на довгий термін. Чому? Тому, що коли всі мережі перейшли у комунальну власність, підприємство стало збитковим і тепер потрібно брати гроші з бюджету, аби закривати усі «дірки», пов’язані зі станом самих мереж. Крім того, якщо хтось почне красти в приватного власника, то, за перепрошенням, такому злодію можуть і руки поламати, і не знайти його потім взагалі. А в комунальній власності все домовлено, всі заробляють, а населення – у все гірших умовах.
Володимир Лановий:
Головне у цьому протистоянні – це права споживачів. Коли ціну газу встановлюють постачальники, які звертаються до уряду чи президента і їм йдуть назустріч, то споживача тут немає. От, наприклад, у нас кілька разів піднімали тарифи, а ми й не знаємо, куди нам звертатись і як себе захищати, бо юридично все нібито узгоджено. Тому нам треба змінити цю систему, коли постачальник вирішує питання вартості чи якості газу у структурах, які знаходяться вище по вертикалі. Необхідно, щоб вони ці питання узгоджували по горизонталі, з людьми. Це ринковий підхід.
Яким чином можна «заробляти», обслуговуючи газорозподільні системи?
Борис Кушнірук:
Варіантів більше, ніж достатньо. По-перше, можна почати гратись не із зниженням, а з завищуванням тарифів. Ви обґрунтовуєте, що потрібно більше коштів на підняття тарифу, а це перекладається на плечі людей. По-друге, якщо ви маєте більше коштів, ніж реально потрібно підприємству, то вони йдуть «на сторону» і тут вже можливостей безліч. Починаючи від того, що ви тримаєте на посадах людей з великими зарплатами, які насправді не мають жодного відношення до підприємства, але пов’язані із тим чи іншим можновладцем, і закінчуючи тим, що ви закуповуєте все, що необхідно для діяльності, за завищеними цінами. Тобто, вам з бюджету фактично потрібна одна сума, щоб підприємство продовжувало роботу, а ви вказуєте більшу. Повірте, знайти, як освоїти гроші, не є проблемою.
Володимир Лановий:
Головне джерело такого доходу – це ціноутворення, тобто тарифи. Для того, щоб цього уникнути, треба закласти нормальні вимоги до самого постачальника. Якщо є якісь перебої чи неякісний газ, то він теж має нести покарання чи виплачувати певні компенсації. Просто нам треба перейти до реального договірного права.
Хто найімовірніше буде цим займатись на Львівщині?
Йосиф Ситник:
Найімовірніше, цим будуть займатись кола, наближені до обласної влади
Поки що я не можу сказати, нам необхідно дочекатися, щоб ці мережі передали у власність громад. Після цього облрада запропонує своє підприємство, наприклад, як комунальне, або цим буде займатись інша приватна фірма. Вже є заявки різних ТОВ і за їхніми рейтингами буде розігруватись тендер, хто отримає все в оренду.
Ясна річ, що дрібні підприємці не зможуть таким займатись, бо тут потрібні серйозні вливання коштів. Звичайно, інфраструктура вже є готова і вона може служити ще не один рік навіть без модернізації. Я думаю, що з найбільшою імовірністю, цим будуть займатись кола, наближені до обласної влади. Причому як обласна адміністрація, яка належить зараз «Слугам народу», так і рада, де більшість має «Європейська солідарність». До складу «ЄС» входить багато підприємців, тому думаю, що вони теж «поклали око» на газове питання. До речі, не виключено, що правда буде десь посередині й ми зможемо побачити спільний проект між «Слугами народу» та «Євросолідарністю». В обласній раді так і є: ці партії між собою про все домовились і все поділили. Таке саме можна сказати і про співпрацю між облрадою та обласною адміністрацією. Тому я не здивуюсь, якщо завтра вони створять компанію з умовною назвою «Газзбут для людей», бенефіціарами якої будуть люди з обох політичних сил.
Чому, на вашу думку, партія «Європейська солідарність» так активно лобіює передачу систем у власність громад?
Йосиф Ситник:
Все просто. Перерозподіл ринку завжди можна використати на свою користь. Зараз нова обласна рада тільки-но почала свою роботу, у них є карт-бланш на наступних 5 років. Тобто, 5 років вони будуть господарями Львівщини і за цей час можна завести свою фірму, робити якісь маркетингові ходи і просто заробляти. Тут паралельно буде йти бізнесова складова і політична. Це і є два інструменти здобуття влади. А оскільки у них є ці 5 років більшості у раді, вони вирішили стартувати негайно. Якщо б вони це почали у 2024-му, то не знали б, чи будуть вони партією, чи будуть при владі під час наступної каденції і так далі. А зараз вони мають гарантію на певний час, що їхній бізнес буде працювати під прикриттям Львівської обласної ради, під їхнім патронатом і все у них буде добре. На цьому дійсно можна заробити величезні гроші, якщо вони увійдуть в цю газову монополію і відтягнуть її на свій бік.
Коментар для «Піки»
Голова Львівської міської організації ПП «СіЧ» Василь Ільків:
Ми звертались до «Львівгазу» із власними пропозиціями щодо механізмів врегулювання цього важливого питання, але там наразі відмовчуються. Саме це і стало причиною, чому «Сила і честь» готова вже до рішучіших дій. Націоналізація природніх активів – не лише газу – повинна відбутись обов’язково, бо це дуже «болить» українців. Сьогодні ми бачимо, як олігархи банально «підім’яли» під себе весь цей ринок і стали монополістами. Відтак ціноутворення того ж газу відбувається не завдяки здоровій конкуренції, як це мало б бути, а «з неба» і залежать лише від забаганок кількох найбагатших українців.
Нам не кажуть правду про обсяги видобування газових ресурсів. Суспільству звітують про видобування 20-ти мільйонів кубометрів газу, а насправді його видобувають у десятки разів більше. Все, що не потрапляє у такі звіти, через офшори та підставні компанії продається за кордон, а гроші осідають в кишенях власників «труби». Виходить, що національний інтерес підмінюють інтересом кількох зацікавлених осіб.
З іншого боку, наше завдання також полягає у тому, аби, «відвоювавши» ці системи, вони не опинились у руках місцевих олігархів, бо тоді виникає загроза такої ж монополії, але місцевого масштабу. Цей ринок має бути вільним і ціни на газ для населення мають формуватись за всіма законами чесної конкуренції. Люди не повинні переплачувати ні «ахметовим», ні місцевим князькам, єдиною метою яких є лише особисте збагачення.
Відтак ми «тримаємо руку на пульсі» усіх цих процесів. Наші вимоги доволі прості: ми хочемо, аби всі необхідні документи представники «Львівгазу», які мають владні повноваження, принесли в Львівську обласну державну адміністрацію. Таким чином ми зможемо разом допомогти людям. Ми готові спілкуватись відкрито, у присутності журналістів, але у жодному разі не кулуарно. Хочемо, аби «Львівгаз» націоналізували і мешканці міста отримували послуги належного рівня. Тоді нашим завданням буде не допустити, аби бізнесмени, використовуючи підставних осіб та компанії, не «освоїли» цю «трубу» на рівні області. Наразі ми очікуємо відповіді від «Львівгазу», але запевняємо: ми цього не залишимо і в разі потреби докладемо усіх зусиль, щоб це підприємство дійсно належало громаді. А що стосується методів роботи, то наш «арсенал» широкий: від документально-юридичних аспектів до підтримки та організації акцій протесту по всій Україні.
Роман Гурський, ІА «Піка»
