Лікар – це людина, яка супроводжує кожного з нас протягом всього життя. Фактично, від народження до констатації смерті – поруч завжди є лікар. Ще німецький філософ Артур Шопенгауер казав, що здоров’я настільки переважує всі блага життя, що воістину здоровий жебрак щасливіший від хворого короля. Відповідно, мудрі політики завжди розуміли, що якісна медицина – це одна із запорук добробуту в державі.
Сьогодні ж українська медицина перебуває у тривалій стагнації, якщо й зовсім не назвати це занепадом. Попри всі обіцянки кожної із влад, український лікар – це низька зарплата, відсутність престижу та нехтування з боку держави. Звісно, багато хто стверджує, що сучасних медиків не варто поважати через корупцію у медзакладах та вишах, але не все так однозначно. Лікарі беруть хабарі, які їм готові давати пацієнти, бо зарплати «ескулапів» явно не вистачає. Таким чином, утворилось замкнене коло, де людина стає «посереднім» лікарем через корупцію, а потім автоматично приєднується до цього «пороку», беручи хабарі. Такі умови, звісно, знецінюють професію в цілому.
Як зауважував свого часу відомий український політичний діяч, теоретик українського консерватизму В’ячеслав Липинський, головними «китами» розвитку України мають стати лікар, вчитель та воїн. Ці професії регулярно страждають від того, що про них згадують лише перед виборами, але згодом усі політсили «в унісон» забувають власні обіцянки.
Тож про проблеми сучасних лікарів, стосунки медичної галузі із владою та еміграцію фахівців за кордон журналісту ІА «ПІКА» розповіли засновник Української медичної експертної спільноти Ігор Найда та лікар-ревматолог, член Українського лікарського товариства Наталя Ковальчук.
Українські лікарі – хороші фахівці?
Ігор Найда:
Більше половини сучасних медиків – це катастрофа для українського суспільства
Скажу так: я закінчував вищий навчальний заклад ще у 1983-му році й тоді я б довірив власне здоров’я приблизно 80-ти відсоткам наших випускників, а іншим 20-ти – у жодному разі. Тобто, вже тоді були люди, які не були фаховими. Але після того, знаючи систему нашої освіти, я б з кожним роком довіряв все меншій частині випускників вишів.
По-друге, у зв’язку з комерціалізацією освіти та бажанням новоспечених лікарів «заробляти бабки», не вклавши нічого, кількість якісних лікарів також невпинно падає. Зараз існує все менше людей, які живуть за філософією медика, благодійника та лікувальника. Не можу сказати у відсотковому відношенні, але я переконаний, що більше половини сучасних медиків – це катастрофа для українського суспільства. Звісно, в цьому є провина і самого суспільства, яке також не поважає лікарів. Але, знову ж таки, це замкнене коло, бо багато медиків дійсно не заслуговують якоїсь поваги.
Наталя Ковальчук:
Я не вважаю, що випускники медичних вишів є хорошими фахівцями. Чому? Тому, що у нас немає належної школи медицини. Наприклад, коли я закінчувала університет, ми мали багато практики паралельно з навчанням. Я працювала медсестрою, потім лікарем і таким чином фахівець мав змогу навчатись і опановувати медицину безпосередньо на робочому місці. Ми по суботах та неділях ходили в лікарні, де вчились оперувати. Сьогодні, на жаль, такого немає. У вишах немає нормальних кафедр та баз навчання. Ба більше, тепер майже не існує лікарів, які хочуть навчати. Це пов’язано з багатьма факторами. По-перше, раніше було цікаво бути ментором і передати свої знання. Про професорів тоді говорила вся Україна, адже вони вчили багатьох. Тому ходити в університет, де ти здобудеш академічну освіту, – це одне, але треба ще отримати практичні навики.
Також, наші лікарі не є кваліфікованими тому, що в професію дуже просто потрапити. Іншими словами, немає доброго відбору і за парти майбутніх лікарів може сісти будь-хто. На такі професії слід брати винятково відмінників, аби пізніше ми мали гідних фахівців. А за відсутності відбору ми маємо те, що маємо. Лікар без конкуренції втрачає мотивацію.
Як часто наші лікарі емігрують за кордон?
Ігор Найда:
Дуже часто! Вже на старших курсах наші найкращі студенти підписують угоди з іноземними клініками і таких щонайменше 50%. І я наголошу: це найкращі! Але все тому, що вони не бачать перспективи в Україні. Тут тебе не поважає суспільство, тут важко просунутись по кар’єрній драбині тощо. Окрім того, в нашій медицині є так звані «закриті лавочки», де керівники закладів самі вирішують, хто в них буде працювати і таке інше. Ми про це говорили і навіть кричали, але до влади прийшли «розумні» іноземці, які «не нюхали пороху» в медицині. Уляна Супрун лише в книгах читала про те, що намагалась впровадити в Україні, тому в неї нічого не вийшло.
Наталя Ковальчук:
Фактично, з усіх випускників лікарями стають приблизно 15% студентів
З 2012-го року українські лікарі почали масово виїжджати у Польщу, Чехію та інші європейські країни, де вони продовжили навчання та отримали змогу сертифікувати свої дипломи під нові стандарти. Тоді це було просто масово. Сьогодні ці країни набагато менше зацікавлені в лікарях, бо їх там вистачає. Тому люди, які мають кошти, їдуть туди, отримують досвід та відкривають в Україні приватні клініки. Але це одиниці. До того ж, наше населення не є багатим і люди віддають перевагу державним лікарням.
Тому набагато частішою є еміграція, коли наші лікарі їдуть за кордон, де вони не продовжують лікарську практику. Такі люди працюють водіями, будівельниками, далекобійниками тощо. Тобто, вони могли б лікувати в Україні, але змушені їхати на заробітки. Фактично, з усіх випускників лікарями стають приблизно 15% студентів.
Крім того, ми дуже довго навчаємось і кожного року повинні підтверджувати свою кваліфікацію. Додайте до цих обставин мізерну плату і ви отримаєте небажання людей працювати в медичній галузі. Загалом, лікар – це непрестижна професія в Україні.
З якими ще проблемами зіштовхується сучасний лікар?
Ігор Найда:
Якщо немає гідної зарплати, не варто очікувати від медика юридичної відповідальності
Сучасному професійному лікарю сьогодні важко, бо його болить серце і душа. Він зіштовхується із безліччю питань і проблем, проте більшість – це непрофесіонали, яким байдуже. Таким головне – це гроші та й все. Ті ж зарплати – це завжди питання, але це не є проблема. От, наприклад, сьогодні влада планує усім лікарям «гамузом» підвищити зарплатню, а це теж безглуздо. Треба ввести певну фіксовану ставку, а решту лікар має заробляти за рахунок преміальної частини, яка вже буде залежати від його фаховості та якості медичної допомоги, яку він надає. Медик має отримувати щонайменше 2.000 у. о., а решта – премії. Тоді сфера буде популярною та конкурентною, що призведе до зросту якості послуг. Якщо немає гідної зарплати, не варто очікувати від медика юридичної відповідальності. І тут не можна апелювати навіть до клятви Гіппократа.
Наталя Ковальчук:
Часто бракує мудрості керівників, а це, знову ж таки, якість кадрів. Ми маємо розуміти, що здоров’я українського громадянина – понад усе. У будь-якій розвиненій країні лікар та юрист – це найпрестижніші професії, а в нас це IT-спеціалісти та девелопери. Я, звісно, не маю нічого проти них, але лікарів треба вивести на такий же рівень престижу і зарплат. У нас не ті пріоритети, а це свідчить про те, що ми є бідною країною. Ми працюємо на американські фірми за умовами аутсорсингу, а лікар і вчитель в таких умовах вижити просто не може. Для нас актуально говорити про мінімальну зарплату, а це вже свідчить про рівень медицини в Україні.
Чи реагує на ці проблеми українська влада і як вона мала б діяти?
Ігор Найда:
Нещодавно я мав цікаву розмову зі своїм давнім другом. Його проблема полягає у тому, що його сімейний лікар перестав працювати і він вже тривалий час не може укласти нового контракту, бо бракує кадрів. Про що це свідчить? Про неадекватні управлінські рішення! Проведення цієї так званої медичної реформи – це профанація! Міністри, які раніше сиділи у своїх кріслах, придумали казна-що. На жаль, нинішнє керівництво також не визнає, що це були помилки, а не позитивні зміни. Це запрацювало лише в окремих випадках та в певних куточках України виключно за сприяння місцевої влади, от і все. Це не системна робота. А понад 80% випадків – це катастрофа!
Крім того, зараз лікарів оцінюють балами за те, скільки курсів вони прослухали тощо. Оця бальна система – це дурня! Прослухати і відвідати – це не означає вміти застосовувати, а тим більше робити роботу на високому рівні. Оцінку лікарям мають давати фахівці, а не чиновники. І не за балами, а колегіально й професійно. Тобто, ще одна проблема – це відсутність лікарського самоврядування. І влада теж нічого із цим не робить.
Тому підсумки тут однозначні: сама реформа є невдалою і нам треба вносити в неї зміни. Зміни, які дозволять різні форми надання медичної допомоги на місцях. Крім того, нам треба негайно взятись за підготовку хороших кадрів, які мають навчатись 7-10 років, але робити це не лише академічно, а й так, щоб вони вміли застосувати ці знання на практиці. Також, має бути ціла концепція підготовки управлінських кадрів. А ще є питання лікарського самоврядування й адекватного оцінювання лікарів.
Але, знову ж таки, тут є й проблема нашого народу. Він млявий та індиферентний. Ми можемо піднятись на страйк чи революцію, але ми не можемо працювати системно. Ми не ставимо собі цілі. Коли люди нарешті побачать прозорість дій влади та те, що ситуація змінюється, це дасть їм розуміння, що країна на правильному шляху. За рік чи два систему не зміниш. Те, що намагалась імплементувати Уляна Супрун, – це повна маячня. Такі зміни потребують постійної роботи, яка має тривати 10-15 років, а вона хотіла все зробити відразу.
Тому влада мала б чітко визначитись із реальною концепцією, за якою вона буде працювати. Почати, на мій погляд, варто зі стратегії підготовки кадрів.
Наталя Ковальчук:
Лише партія «Сила і Честь» розуміє наші проблеми
Владі, таке враження, просто байдуже. Вона не дає собі ради не лише в медицині, тому ми маємо комплекс проблем. Але існують дуже важливі маркери: якщо в державі є пандемія коронавірусу, а влада використовує «ковідний» фонд не за призначенням, то це вже багато означає.
По-друге, коли ви обіцяєте людям зарплати у 20 тисяч гривень, а за цими обіцянками нічого не стоїть, це теж ненормально. Реформи в нас розпочинаються, але не доводяться до логічного завершення. Ми щось змінюємо, пробуємо, а в результаті все зупиняється менше, ніж на половині. І це вже триває роками. Тобто, це претензії не лише до влади Зеленського, а й до усіх попередніх.
Взагалі, у мене склалось враження, що лише партія «Сила і Честь» розуміє наші проблеми. «Смешківці» знають, що в цивілізованих країнах лікарі – це найбільш високооплачувані представники середнього класу. Це взагалі має бути перша турбота держави. В одному з інтерв’ю Ігор Смешко розповідав про приклад Естонії, економічний та соціальний ріст якої почався одразу ж після проведення якісної медичної реформи. І це правда.
Тому в деклараціях «СіЧі» вже прописані конкретні пункти й кроки, як вивести українську медицину на якісно новий рівень. Це, наприклад, маловідсоткові кредити для людей, які відкривають клініки, бо саме вони залучають інвестиції та дають робочі місця. Розвиток системи профілактики і покращення роботи екстреної медичної допомоги – ці питання теж «болять» нас і лише «Сила і Честь» звернула на це увагу.
Українець має почуватись захищеним і знати, що йому доступна якісна медицина. Тому нам потрібні кваліфіковані кадри. А це, у свою чергу, залежить від престижу професії та зарплат Фактично, з усіх випускників лікарями стають приблизно 15% студентів. Всі інші партії говорять лише про безпеку та економіку, але вони пропускають той факт, що воювати і працювати може лише здорова людина. Про медицину треба згадувати не лише тоді, коли в країні є COVID-19 чи ще якась біда, а дбати про неї завжди.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
Довідка від ІА «ПІКА»
Середні місячні зарплати лікарів у деяких країнах світу в доларах США:
Австралія – 11,5 тис.
Ізраїль – 12,3 тис.
Німеччина – 12,5 тис.
Британія – 14,5 тис.
США – 17,3 тис.
Італія — 5,5 тис.
Іспанія — 5,0 тис.
Данія — 4,7 тис.
Країни Балтії – 2,5 тис.
Польща – 1,8 тис.
Судан – 600
Зімбабве – 329 доларів
